е
ї
е
ї
е

Розсилка

Ви успішно підписались!
Підписатись на розсилку

Вінні-Пух і всі-всі-всі

Алан Олександр Мілн

Мені дуже близький світ Мілна зі всіма його Слонопотамами та Заразвернусями. Сентиментальний, чуйний, дружній і через це сміливий та дотепний. Герої не соромляться говорити відверто, боятися і через це бути найвідважнішими (П’ятачок); постійно наголошувати на власній дурості і бути наймудрішими (Пух); залишатися постійно голодними та непосидючими (Ру, Тигра), засмученими і зосередженими на собі (Іа-Іа), надто серйозними та прагматичними (Кролик, Сова). У кожному персонажі відчувається щира любов до дітей, відчувається дух того красивого й доброго світу, в якому ми всі колись жили.

— Пішли, — сказав Крістофер Робін.

— Куди? — запитав Вінні-Пух.

— Кудись, — відповів Крістофер Робін.

І вони пішли. Але куди б вони не прийшли і що б не трапилося з ними в дорозі — там, в Зачарованому Місці на вершині пагорба в Лісі, маленький хлопчик буде завжди, завжди грати зі своїм ведмежам.

Монтекор: унікальний тигр

Юнас Гассен Хемірі

Мене ця книга розкачала стилем написання і перекладом Софії Косарчик. Незвичайна за структурою і дуже персональна історія про емігранта з Марокко, який більше за все на світі хотів стати шведом. По-суті тут розкривається сімейна драма «батько-син» у незвичайній формі, з листуваннями, прямою мовою, сленгом, зносками та думками автора. Я ще довго не міг прийти до тями після останньої сторінки. Корисною буде тим, хто любить нові формати подачі текстів і не лінійні сюжети.

«Нарешті Тат зашнуровує черевики, піднімає валізи і йде до виходу. Менші брати плачуть ще голосніше і реп’яхами чіпляються за ноги Тат і Тат закусує нижню губу і Мам опустилася навпочіпки і вхопилася руками, ніби вилами, за волосся. Я махаю на прощання до Тат і кажу йому слова яких ніколи не забуду і які попри моє бажання не можу включити в цю книжку».

Друге життя Уве

Фредрік Бакман

Добрий приклад того, як народжуються мережеві романи. Шведський письменник Фредерік Бакман вигадав цього персонажа у своєму блозі і навіть попросив аудиторію вигадати йому ім’я. Уве став зіркою шведського facebook задовго до того, як вийшла книга, за якою було знято зворушливе кіно. Це історія про небалакучого чоловіка мізантропа, з великим серцем, який все життя жив по совісті, як написано, присвятивши своє життя одній жінці, одному заводу, одному будинку, і в якийсь момент це все для нього втратило сенс. Коли читав цю книгу, думав, як би було круто, якби кожен з нас був хоч трошечки Уве.

«Та й час — теж дивна штука. Адже ми в більшості своїй живемо тим, що буде. Через день, через тиждень, через рік. Але ось раптом настає той болісний день, коли розумієш, що дожив до таких років, коли попереду не так вже й багато, набагато більше — позаду. І тепер, коли попереду в тебе так мало, потрібно шукати щось нове, заради чого і чим тепер жити».

Страшенно голосно і неймовірно близько

Джонатан Сафран Фоєр

Деякі сторінки цієї книги я прочитав з десяток разів, покреслив та замалював окремі слова. Я навіть татуювання на долонях зробив, як у одного з персонажів. Уся ця історія для мене дуже персональна. Може, через спогад про те, як ми з Бабусею та Дідусем дивилися на «Вежі Близнюки», які рухнули, ніби два карткових будинки. Мені було страшно тоді, і мені було страшно, коли я читав цю книгу. Вона не тільки про 11 вересня і про те, як Оскар розкривав таємницю свого батька. Вона й про інші трагічні події 20 століття: про бомбардування Дрездена, про Хіросіму та Нагасакі, про теракти 11 вересня. І кожна з цих подій наповнена болем поколінь. Болем батька, який втратив свого ненародженого сина, болем жінки, яка втратила чоловіка, болем хлопця, який виріс без батька, болем Оскара, батько якого загинув під час теракту. Це книга не для розваги, не для легкого проведення часу. Моя подруга якось сказала про неї: «якщо я ще раз її прочитаю, я стечу в калабаньку».

ІНТЕРВ’ЮЄР. Ви бачили грибоподібну хмару?

ТОМОЯСУ. Ні, я не бачила хмари

ІНТЕРВ’ЮЄР. Весь цей час ви тримали її на руках?

ТОМОЯСУ. Так, я тримала її на руках. Вона сказала: «Я не хочу вмирати». Я сказала: «Ти не помреш». Вона сказала: «Я постараюся не померти до дому». Але їй було боляче, і вона плакала: «мама».

ІНТЕРВ’ЮЄР. Напевно, вам важко про це говорити.

ТОМОЯСУ. Коли мені сказали, що ваша організація шукає очевидців, я вирішила прийти. Вона померла у мене на руках, повторюючи: «Я не хочу вмирати». Ось що таке смерть. Неважливо, яка на солдатах форма. Неважливо, сучасне чи у них зброю. Я подумала, якби всі бачили те, що бачила я, ми б ніколи більше не воювали.

Наївно. Супер

Ерленд Лу

Головному герою 25 років і він проживає кризу, з якої багато моїх знайомих не вилазять роками. Він не може зрозуміти, чого хоче від життя, постійно прокрастинує, катається на велосипеді, гупає м’яч і для всіх справ на світі має списки. Він помірковано цікавиться фізикою і влучно її трактує, не любить товариство інших людей, вразливий. Його кращому другу 10 років, вони змагаються у тому, хто більше знає різних тварин. Можна ставитися до цієї надто побутової книги серйозно і критикувати її за інфантильність та недолугість. А можна за всіма деталями розпізнати у героя синдром Аспергера і спробувати зрозуміти, з якими труднощами стикаються ці люди. Якщо ви коли-небудь хотіли структурувати своє життя – ця книга може бути для вас корисною. Ну, і посміятися ніколи не буває зайвим.

«Часом я навіть заздрю золотим рибкам. Їх пам'яті, ймовірно, вистачає лише на кілька секунд. Усе, що трапляється, для них відбувається ніби вперше. Щоразу заново. Якщо тільки вони не усвідомлюють цього недоліку, то життя має бути для них у цілковитому сонячному світлі. Нескінченне свято. Все для них захоплююче з ранку до вечора. І вночі теж».

ВГОРУ